Так вже
трапилось, що побувала я у «чудовому»
закладі «Стара пекарня» в Баранівці.
На перший погляд
затишний розважальний заклад в українському стилі: вишиті рушники, тин, дерев’яні
стільці та столи…
Про страви, напої, ціни не можу нічого сказати. Оскільки пригощалась там лише кавою.
Серед іншого
гості закладу за 50 коп можуть вибрати пісню, яка їм до душі і під неї
танцювати…Але ясна річ, що пісні в той пристрій завантажує адміністрація
закладу…
Отож, сиджу я
така п’ю каву і тут «Как упоительны в России вечера»… І зразу думки: "що за брєдова пісня в закладі, де висять
вишиті рушники з надписом «хліб і сіль»"….
звісно, я йду до барної стійки, щоб зробити
зауваження, але там нікого немає, тому я йду за книгою скарг повертаюсь до
барної і стійки, а там мені підфортило лежала ручка і я написала, що
недопустимо вмикати таку музику в той час, коли у війні з Росією гинуть кращі сини
України…тут з’являються працівниці….і я їм намагаюсь пояснити теж саме, що
писала, додаючи, що Баранівський район у цій війні втратив не одного бійця…але
мені відповідають «ета палітіка, ета нє нам рєшать, здєсь люді развлєкаются і
самі заказивают, то што хатят»…я їм нагадую, що саме вони завантажують пісні,
як можна буде прослухати…говоримо безрезультатно ще кілька хвилин, я кладу
книгу скарг і повертаюся…
Сиджу за столиком
і тут чую «Господа офицеры….свою
грудь подставляет за Россию свою»….це
вже межа ми беремо верхній одяг і виходимо, але з надією я ще раз нагадую працівницям, що така музика
не має звучати в закладі з відповідним інтер’єром і у такий важкий для країни
час…
Панянка (ймовірно
пересічна офіціантка, а не власниця) каже, що до 30 років у мене зміняться
погляди на життя, типу Росію почну любити чи що?(
Але це я все так
слухаю, періодично нагадуючи, що мої однолітки гинуть не за те, щоб тут було
так…але панянка з числа недалеких говорить, що сама вона німкеня і має рідних в
Росії. Які воюють на Донбасі…тут для мене стало остаточно все зрозуміло, але у
слід вона мені крикнула, що скарги треба писати не у книзі скарг, а десь в
інтернеті, в блогах…наївна жіночка ще тоді не знала, що ким я працюю і її побажання
обов’язково виконаю….і накручуючи шарф
на шию я сказала, що обов’язково ще до їх завітаю і нехай мене запам’ятають, бо
моя розповідь про їх «чудовий» заклад не заставить себе чекати….
P.S. А насправді мені ж
багато не треба, було скажи: «ми звичайні працівники, але обов’язково передамо зауваження власникам; ми приносимо
свої вибачення; ми відредагуємо перелік музики для прослуховування; дякуємо за
зауваження; приходьте до нас ще; ми раді були вас бачити; ми поважаємо людей,
які ризикують власним життя боронять цілісність нашої країни і тд». але ж ні, так
не трапилось…тому люди не забувайте ні на мить, в якій країні живете, пам’ятайте,
що поряд з вами ходять, як справжні герої – більшість учасників АТО, так і
справжнє бидло, яке потрібно виховувати…..перш ніж одягти вишиванку, станьте
українцями зсередини…
миру всім нам та
взаєморозуміння…
маленькими
кроками до великої перемоги ми обв’язково дійдемо, але тільки разом..
і, між іншим, я
не скандалістка просто є недопустимі речі,
які терпіти не можна, принаймні я не буду…
